Природознавство. 5 клас

Природознавство. 5 клас

Дата:   06. 04.2020 - 10.04.2020

                    УРОК  - блок № 2                                   ПРИРОДОЗНАВСТВО 5 КЛ. карантин

Тема: Отруйні рослини,Тварини, гриби. Визначення організмів за визначниками

 ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 8   Визначення назв найбільш поширених в Україні рослин, грибів, тварин за допомогою атласів-визначників.

- Доброго ранку! Вже пролунав дзвоник ми починаємо урок.

 Пригадайте над якою темою ми працювали останні два 

уроки? 

- Про що ви дізналися на останньому уроці? 

 Хочу нагадати  ми порівнювали різні царства за допомоги 

таблиць та говорили про особливості кожного царства 

природи.

Під час роботи нам допоможуть 

2. Спочатку давайте пригадаємо, що ви дізналися про 

отруйні рослини тварини та гриби. Вам заздалегідь було 

запропоновано  скористатися довідковими матеріалами та

 скласти перелік цих видів, що можна побачити у нас в 

Україні. Думаю ви справилися з цим завданням та 

надішлете, хто ще не надіслав, мені цей перелік в 

електронному листі. Також вам допоможе розібратися з 

цим питанням параграф 36 у підручнику. Перечитайте 

його уважно! 

 Перегляньте відео 

 

А тепер давайте перейдемо до практичної діяльності . Спробуємо як дослідники навчитися визначати  види живих організмів за ВИЗНАЧНИКАМИ!

Думати, спостерігати, милуватися природою це напевно 

найкращі почуття. От і я була здивована листом який надійшов

мені від моєї знайомої маленької дівчинки Насті. Вона 

полюбляє фотографувати і живе в сільській місцевості нашої 

області.  У листі вона мене попросила про допомогу, бо не 

знає як правильно підписати дивовижні фотографії рослин та 

тварин зроблені нею на фотовиставку. Давайте допоможемо

Насті. Можливо під час практичного заняття вам зустрінеться 

інформація про види цих рослин та тварин зображених на 

фото. Ці фото я розмістила на дошці і до них ми повернемося 

на прикінці уроку.

ПРИГАДАЙТЕ

Перевіряємо чи вірно ви дали відповіді:

-  Чим відрізняються живі організми від неживих?

(Організми — тіла живої природи, які живляться, дихають, 

ростуть, розвиваються.)

 -  Чим відрізняються живі організми від неживих?

(Організми — тіла живої природи, які живляться, дихають, 

ростуть, розмножуються і рухаються, відповідають на дію 

зовнішнього середовища.)

- Чим відрізняються тварини від рослин? 

(Головна відмінність тварин живля озмножуються і 

рухаються, відповідають на дію зовнішнього середовища.)

- Чим відрізняються тварини від рослин? 

(Головна відмінність тварин живляться готовими 

поживними речовинами. Поділяються на групи: рослиноїдні, 

м'ясоїдні, всеїдні. Так як мають кісткову систему хребетні та 

безхребетні, через кров'яну систему діляться на холоднокровні 

та теплокровні. Самі рухаються так як мають м'язи та інші 

органи пересування.)

- Чим гриби відрізняються від тварин? рослин? 

Вони так само живляться готовими поживними органічними 

речовинами як і тварини але поглинають їх всією поверхнею 

тіла! Гриби подібно до рослин ведуть прикріплений спосіб 

життя але не мають хлорофіл!

- Який процес зображено на малюнку? 

(Фотсинтез. Під час фотосинтезу рослини утворюють 

поживні речовини .)

    

- Чи знаєте ви хто допоміг людям 

класифікувати організми?

-         Пригадайте як ви класифікували організми в початковій школі?

-          Які назви ви давали  цим представникам у початковій школі? Назвіть одну відому.

-         Бачу ви позитивно налаштовані на роботу тому 
перейдемо до практичної частини.

 Другим етапом роботи є 

інструктаж роботи з атласом визначником.

.Ознайомтеся з змістом підручника про те як укладений атлас 

-визначник. Параграф 37 стр. 160-161

Зараз на сучасному етапі вже існують інтерактивні визначники 

в Інтернеті.

- Як працювати зі шкільним атласом-визначником? 

1.   

Давайте познайомимося з інструкцією.

Інструкція по використанню атласу-визначника.

  У визначнику наведені назви видів живої природи двома мовами: мовою країни, в якій видано атлас, і латинською.

Наприклад

Зовнішній вигляд 

   Назва          виду

Особливості

Подорожник
великий

Стебло 10 - 60 см заввишки, листки цілокраї, яйцеподібні або овальноїформи, зібрані в розетку(подано на малюнку), здугоподібним жилкуванням, завдяки якому вонине ламаються і стійкі довитоптуванняСуцвіття нагадує колос.

Боривітер степовий

У самців сіра голова, руда спина без плям,покривні пера іржасто-руді, хвіст чорний з поперечною смугою, дзьобблакитно-сірий із чорним гачком. Ноги жовті,кігті білі.
Самка зверху іржаста, з темно-бурими плямами, хвіст зверху рудий 3темними плямами.

Мал. 123. Приклади інформації, вміщеної в атласах-визначниках рослин і тварин

2   1.  Вид можна ідентифікувати за поданим описом зовнішніх ознак організму, наприклад, для квіткової рослини — будова стебла, форма листків, форма, кількість і будова квіток, плодів, кореня, тобто всіх органів рослини.

              2. Для визначення квіткової рослини необхідно бачити всі органи, а саме — корінь, стебло, листки, квітку. 
І3. Існують окремі визначники комах, птахів, звірів та інших груп тварин. Часто у визначнику розміщують малюнок чи фотографію організму.

    4. В окремих випадках при визначенні організму потрібно мати збільшувальний прилад, наприклад лупу. Це допомагає краще розглянути дрібні частини тіла організму.

     5. Шкільний атлас-визначник, наприклад вищих рослин, 
розроблений для дітей, а тому простий і зручний у використанні.

 Він містить таблиці. Кожна таблиця, у свою чергу, складається з 

   дослідовних ступенів, позначених порядковими номерами. 

    Кожна ступінь складається з тези і антитези (два  альтернативні  набори ознак)

    7. Проводити визначення рослин можна як за живим екземпляром, так і по засушеним.

  8.  Кожна видова назва складається з двох слів. Наприкад: ведмідь бурий, бліда поганка, фіалка запашна.

   9.  Спробуйте відштовхнутися від подібності шуканої квітки з її найближчими «родичами», якщо відразу знайти її серед інших рослин не вдається.

Ви ознайомилися з інструкцією.

 - Як на вашу думку, який спосіб використовується для 

досліджень?

В: (Порівняння з фотографією, самим організмом, гербарним зразком)

- Які мови використовують для класифікації?

В: (Мова країни друку та латинська)

В якому пункті інструкції перелічені прилади для 

спостереження?

В: (у 5 пункті)

- Скільки слів використовують для визначення видової назви?

В: (Використовують два слова)

 - Визначення виду організмів вимагає деякого досвіду, який 

швидко з'являється коли людина часто звертається до таких 

довідників не тільки з метою навчання, а й 

у  повсякденному житті. Більш детально вивчати види 

організмів ви будете в курсі біології.

ПРАКТИЧНА РОБОТА

- А тепер   

 У зошиті в клітинку  запишіть число , 
нижче Практичне заняття 

Визначення назв найбільш поширених в

 Україні рослин, грибів, тварин за

допомогою атласів-визначників.

 Та виконуємо завдання   робимо записи у зошиті.

Завдання 1.( 6 балів. ) 
Розгляньте зображення  на фотографіях зразків рослин, тварин, грибів. (Вибачаюсь краще фото не змогла зробити )

Фотографії можна розглядати за допомоги лупи. Визначте, що 

зображено на малюнках. При необхідності скористайтеся 

довідковими матеріалами з фотографіями в додатках до уроку 

(в самому низу блогової сторінки цього уроку), які взяті з 

інтерактивного визначника. Випишіть назви рослин  у зошиті.

- Першу рослину давайте знайдемо разом.  Приклад запису я показала у таблиці.

Вид  царства (рослина чи тварина, гриб…)	Назва за визначником
рослина	сон великий

Завдання 2. ( 2 бали) Розгляньте карти  з атласів України:

 Запишіть видові назви представників що є в Україні та 

Миколаївській області до таблиці поділивши на рослини та тварини. ( 2 бали)

Представники рослин	Представники тварин

Завдання 3.*(творче завдання) 2 бали.   Спробуйте ідентифікувати рослину використовуючи всі можливі способи. Запишіть назву. Дайте її короткий опис.

Завдання 4. ( 2 бали)Напишіть висновок у якому зазначте, чого навчилися та що нового дізналися.

 Настав час визначити назви на фотографіях Насті, хто може допомогти  у цьому питанні? Хто знає запишіть у зошиті, а я  вашу відповідь надішлю Насті! 

 Для допитливих :

Цікаві факти:

Сама найменша квітка у водоплавної ряски- діаметр її всього 
0,5 мм.

Найдовший язик з птахів має дятел.

Неподалік Бостона горобцю встановлено пам'ятник за 

бородьбу з комахами.

Найвища трава-бамбук.

Тварина, що найшвидше бігає – гепард.

Розгадайте загадки. (при наявності часу не обовязкове)

• У сукні зеленій стою цілий рік:

 Сонечко світить, чи падає сніг.

Голок багато в ґадзівстві тримаю.

 Тільки не шию і не вишиваю.                             

• Батько тисячу синів має,

Кожному шапочку справляє. 

• І красива, і пахуча

Квітка ця, на жаль, колюча. 

• Намистиночки малі

Стебло тягнуть до землі. 

• Я тримаю у долоні

Намистиночки червоні.

Ягідка ця кислувата,

На кущі їх так багато! 

• Лист різний із оксамита,

Соком ягідка налита.

А для хворої дитини

Кращі ліки — чай з... .

• На кущах росте низенько

Оця ягідка кисленька.

Рвеш, так не подряпай ручки,

Бо на тих кущах колючки.

- Які враження від заняття?

•      Я дізнався що…..

•      Мені сподобалося…..

•      Було важко…….

•      Не реалізовані сподівання

Домашнє завдання. 

Вивчити: §§36-37 
Надіслати фото виконаної практичної роботи.

Нагадування Робота над Міні-проектом 
(за вибором на додаткову оцінку не обов'язкове)

Теми міні проектів

§ Бактерії корисні та шкідливі.

§ Тварини минулого.

• За допомогою Інтернет-джерел, довідників, або скористайтеся інтерактивним визначником кімнатних рослин та визначте, які рослини ростуть на вашому підвіконні, напишіть про них казку.

Рефлексія: Сьогодні під час уроку ви добре працювали. Дякую за урок! У вас є набір з 3  смайликів (веселого, байдужого та сумного) оберіть одного  який настрій був сьогодні на уроці чи вдалося мені запалити вашу усмішку, і чи отримали ви користь з нашого уроку, та киньте обраний смайл у мою скляночку, намалюйте в кінці роботи  у зошиті.

Додатки до практичної роботи

Трутовик справжній

 (Fomes fomentarius) — поширений гриб-трутовик з роду Фомес, який зустрічається в Європі та Північній Америці, Азії, Північній Африці. Звичайний на березах на півночі і на буках на півдні. Селиться також на дубі, липі, клені, тополі і вербі. Зрідка на вільсі і грабі, як виняток на хвойних.
Трутовики або трутові гриби - група грибів, що оселяються на стовбурах дерев, тому їх називають руйнівниками деревних насаджень, особливо лісових. Екологічна назва цих грибів – ксилотрофи – організми, які живляться деревиною. «Ксилон» із грецької мови означає «деревина».  Гриби-трутовики за зовнішнім виглядом нагадують копита тварин. Але це лише плодові тіла, а сама грибниця знаходиться в стовбурі. Щоб зрозуміти живий гриб-трутовик, чи вже завмер і не росте, можна дізнатися за зовнішнім виглядом: якщо по краю плодового тіла інтенсивно утворюються численні крапельки рідини, він живий і трубчастий шар ще наростає. Копитоподібна форма плодових тіл найхарактерніша ознака трутовиків. Їхні розміри можуть досягати, навіть, 450 см у діаметрі. Це багаторічні організми і за виглядом «копита» можна визначити, періоди інтенсивного росту. Численні дрібні трубочки, в яких утворюються спори, розміщені на нижньому боці плодових тіл. Існують і однорічні види грибів-трутовиків, але вони тонкі, шкірясті, інколи пробкові і невеликі за розміром.  Представники грибів-трутовиків відрізняються швидким ростом, а в період інтенсивного росту, вони активно всмоктують і накопичують вологу. При цьому тиск рідини клітин на оболонку – тургорний тиск, набагато збільшується і тканина грибів стає пружною. У період особливо бурхливого росту грибів цей тиск може досягати 7 атмосфер, що дорівнює тиску у шинах 10-тонного самоскида. Ось чому крапельки води і звисають по краю плодових тіл.  Лісове господарство щодо цих грибів-паразитів притримується різних точок зору. По-перше, вони руйнують цінні деревні породи. По-друге, якби не вони, то ліси були б захаращені стовбурами мертвої деревини, сучками, пнями. А ці гриби допомагають їх розкладати і завдяки цьому приймати участь у колообігу речовин на планеті.
Назву цій групі грибів дав трутовик звичайний, який найчастіше зустрічається на деревах. Він космополіт, бо поширений на всіх континентах. У нашій місцевості найбільш поширений на березах. Плодове тіло трутовика звичайного покрите твердою світло-сірою кіркою, під якою розміщена суха (інколи м’яка) жовто-коричнева, неначе бархатисто-замшева, м’якіть. Шкірочка нерівна, хвиляста, з концентричними валиками, більш темними в заглибинах. На поверхні можуть зустрічатися дрібні тріщини. До винаходу сірників висушену тканину цих грибів застосовували як трут, тобто матеріал, який запалювався при попаданні на нього висіченої з використанням кремнію іскри, як у запальничок. З історичних джерел відомо, що трут був знайдений в спорядженні мумії Еці. Саме трут і дав назву грибу, а пізніше і більшості іншим грибам, які ростуть на деревах. За біологічними функціями, трутовики повинні оселятися лише на мертвій деревині, але все часто їх можна побачити і на живих стовбурах звичайних дерев і, навіть, плодових. 

Сон великий

 (лат. Pulsatílla grandis) — багаторічна трав'яниста рослина заввишки 10-40 см, з густим жовтуватим опушенням, з коротким кореневищем. Листки тричіперисторозсічені. Квітки (діаметр 3,5-6 см) одиничні, келиховидні, світло-фіолетові. Цвіте у квітні — травні. Плодоносить у червні — липні. Розмножуєтьсянасінням.

Поширення. Подільська височина (Гологори, Вороняки, Опілля, Придністровська височина з Товтрами), рідко-Зх. i Правобережний Лісостеп. Вид поширений також у Центр. Європі.

Місця зростання. Галявини дубових лісів, трав'янисті та вкриті розрідженими чагарниками схили, сонячні узлісся.

Чисельність. Локальні популяції нечисленні. Трапляється поодинці або невеликими групами. Частина місцезростань зникла (зокрема, поблизу Києва).

Причини зміни чисельності. Зривання на букети, випасання худоби.

Заходи охорони. Занесено до Червоної книги Української РСР (1980). Охороняється у заказниках загальнодержавного значення (зокрема, Жижавський й Обіжівський у Залішицькому р-ні Тернопільської обл.; Циківський, Чапля та Панівецька Дача у Кам'янець-Подільському р-ні Хмельницької обл.). Вирощують у ботанічних садах: Центральному НАН України (Київ), імені академіка О. В. Фоміна Київського університету, Кам'янець-Подільському. Слід вивчити стан популяцій, створити заказники в місцях зростання та збільшити площі насаджень виду у ботанічних садах.

Сон лучний, сон-трава лучна (Pulsatilla pratensis), синонім сон чорніючий, сон-трава чорніюча (Pulsatilla nigricans) — гарно квітуча багаторічна трав'яниста рослина з роду сон родини жовтецевих.

  Сон розкри́тий, сон широколи́стий (Pulsatilla patens (L.) Mill.) Народні назви: сон-трава, анемона, сон-зілля, сонник. Серед українців Канади відома як крокус прерій, дим прерій. Офіційна квітка провінції Манітоба.

Звіробій

 (Hypericum L.) — рід багаторічних і однорічних трав'янистих рослин та напівкущів родини звіробійних.

Звіробій в давнину вважали чудодійним через криваво-червоний сік, що виступає при надломі квітконіжки^[1]. Звіробоєм рослина називається тому, що отруйна для тварин^[1]. Латинська назва походить від слів «hypo» — «серед», «erici» — «верес»

Кореневище тонке, розгалужене, від якого щорічно виростає кілька гладких круглих або з двома ребрами, прямостоячих голих, вгорі розгалужених, 30-60 см заввишки стебел. Листки супротивні, сидячі, з цілими краями, довгасто-овальні, тупі, з просвітчастими крапчастими залозками. Квітки жовті, правильні, двостатеві, п'ятипелюсткові, зібрані в щитоподібну волоть або нещільну китицю; пелюстки золотаво-жовті, довгасто-овальні, з чорними крапками. Плід — тригранна коробочка. Насінняпоширюються птахами, вітром, дощем. Цвіте з червня по вересень.

Поширення та екологія[ред. • ред. код]

Відомо близько 400 видів, поширених у помірних та субтропічних зонах і гірських районах тропічних країн. В Україні — 12 видів, з них найважливіші:

·         Звіробій звичайний (Hypericum perforatum) — багаторічна лікарська рослина до 100 см заввишки, з міцним кореневищем і еліптичними листками з темними крапками (залозками) на поверхні. Росте по луках, у чагарниках, лісах. Зустрічається майже скрізь в Україні, найчастіше в Лісостепу;

·         Звіробій шорсткий (Hypericum hirsutum L.). Відзначається циліндричним густоопушеним стеблом і листками без чорних залозок. Росте у мішаних, частіше листяних лісах. Тіньовитривала рослина. Поширений переважно в лісостепових районах;

·         Звіробій гірський (Hypericum montanum L.). Характеризується круглястим стеблом, яйцеподібно-видовженими, зісподу шорсткими листками та рідкою, овальною волоттю, з півзонтиками на довгих ніжках. Росте у мішаних і листяних лісах, на узліссях, лісових галявинах, по чагарниках. Світлолюбна рослина. Поширена на Поліссі, у північній частині Лісостепу, вКарпатах;

·         Звіробій витягнутий (Hypericum elongatum Ledeb.). Має довгасті, ланцетні або широколінійні листки, з прозорими залозками. Поширений у Гірському Криму (Кримський природний заповідник). Росте в степах, на сухих кам'янистих схилах, в заростяхчагарників.

Серед поширених видів в інших країнах:

·         Звіробій великий (Hypericum ascyron L.). Росте у Західному та Східному Сибіру, на Далекому Сході Росії (у південних районах), уПівнічній Америці, Кореї, Японії та Китаї;

 

Коми́ш 

(Scírpus) — рід рослин родини осокових (Cyperaceae). В південно-східному наріччі української мови «комишем» називають очерет звичайний (Phragmites australis)^[1][2][3], рогіз і/або кугу.

Рогі́з (гороби́нець^[1], чакан^[2]; поліський діал. очерет з качалками, горо́за^[3]; раги́ж^[4]; палки^[5], Typha) — єдиний рід рослин родини рогозових (Typhaceae).

Родова назва Typha утворена від грецького слова, що означає «дим», «палити» (за кольором темних, ніби обгорілих суцвіть)

Рогози нерідко називають комишем або очеретом.

Рогози — багаторічні трав'янисті болотяні або прибережні рослини.

Кореневище — повзуче, потовщене.

Рогіз широколистий (Typha latifolia)

Листки (пі́рце) — великі, лінійні, з довгими піхвами.

Квітки (зах.-поліс. говір кача́лка, сх.-поліський діал. качалки́, ко́тики^[3]) — одностатеві, без оцвітини, зібрані на верхівці стебла в колосовидне циліндричне суцвіття. Суцвіття щільно складене з сирих волосків. До осені, коли насіння дозріє, волоски підсихають, і сама головка рогозу стає легкою і вже не такою міцною. Якщо чим-небудь задіти її, то на цьому місці вже з'явиться невелика частка світлозабарвленого пуху. Цей пух підхопить вітер і розпушить до кінця. Таким чином на волосках-парашутиках розлетяться врізнобіч насінини рогозу. Тому насінини можуть поширюватись лише в суху погоду. Згодом, пушинки-парашутики потраплять на водне плесо і за допомогою вітру ще довго плистимуть. Пушинки-волоски довго не тонуть і тому не дають тонути насінню. Так пливуть вони декілька днів. Пізніше насінини опускаються на дно, зимують, а навесні починають проростати. Також поширюються вітром і взимку.

Плоди — дрібні, горішковидні. Насіннєва продуктивність рогозу надзвичайно велика, сходи дуже маленькі, ніжні, повільно ростуть і часто гинуть від різних причин. Повного розвитку досягають на 3-4-й рік життя.

В Україні рогози цвітуть у червні—липні.

Поширення і види

Загалом у світі відомими є 16 видів рогозу, поширених від північного полярного кола до 30° пд. широти. В Україні ростуть 5 видів, з них найпоширеніші 2 види:Рогіз широколистий (Т. latifolia)Рогіз вузьколистий (Т. angustifolia)

Стебла (до 2,5 м заввишки) цих двох видів утворюють зарості по болотах, у плавнях річок (зокрема, у плавнях долинах Дніпра, Дністра, Кубані й Дунаю ), по берегах ставків.

Жовте́ць повзу́чий

 (Ranunculus repens) — квіткова рослина з роду. Жовтець (Ranunculus)  родини жовтцевих (Ranunculaceae), поширена у Європі, Азії та Північній Африці.

Жовтець повзучий має висхідне розгалужене стебло 15—75 см заввишки з довгими лежачими пагонами, що вкорінюються у вузлах. Листки трійчасті, черешкові. Квітки з п'ятичленною оцвітиною, з багатьма тичинками і маточками.

Багаторічна рослина. Цвіте у травні — серпні, запилюється комахами. Плоди — дрібні сім'янки, зібрані в кулясті невеличкі головки.

Рослина добре розмножується вегетативно за допомогою повзучих прикореневих пагонів. У свіжому стані отруйна для худоби.ПоширенняЦей вид жовтецю часто трапляється у вільшняках, вологих мішаних і листяних лісах, на лісових болотах.

 

Золототысячник малый

 

— невысокое двулетнее травянистое растение с ветвистыми стеблями. Листья у корня образуют розетку. Цветки ярко-розовые, собранные в щитковидно-метельчатое соцветие. Может использоваться в альпийской горке, миксбордере.

Заготавливают золототысячник в период цветения. Лекарственные средства из этого растения имеют желчегонный, ранозаживляющий, гепатопротекторный, кровоостанавливающий, противовоспалительный, легкий слабительный, антисептический, тонизирующий, и  общеукрепляющий эффект. Горечи, которые присутствуют в траве, стимулируют процессы пищеварения, возбуждают аппетит.

В среднем ярусе можно также использовать еще несколько видов лекарственных растений: шалфей, ромашку лекарственную, тысячелистник, мяту перечную, календулу, полынь, эхинацею пурпурную, цикорий, золотарник и многие другие.

Лисичка справжня, або Лисичка звичайна

 (Cantharellus cibarius Fr.) — гриб з родини кантарелових (Cantharellaceae).

 

Шапка 2,5-5 см у діаметрі, опукла, плоска або увігнута, лійкоподібна, часто асиметрична, жовта, гладенька. Пластинки вузькі, складчастоподібні, з численними анастомозами, жовті. Спори 7,5-9,5 Х 3,5-5 мкм. Ніжка коротка, 2-4 см завдовжки, кольору шапки, звужена до основи, суцільна, гладка. М'якоть щільна, як гумова, біла, рідше - злегка жовта, з приємним запахом і смаком. Має значний вміст вітаміну В2. Гіменофор у вигляді розгалужених, товстих, які сходять на ніжку, складок.

До лисички справжньої подібна лисичка несправжня, яка чітко відрізняється кольором м'якоті — у несправжньої він жовто-оранжевий або блідо-рожевий.

Вживання

Добрий їстівний гриб. Вживається свіжим, маринованим, солоним і сушеним. Приємний, смачний гриб третьої категорії, але засвоюється важко. Містить вітаміни В2, С та ін. За вмістом каротину перевершує всі відомі гриби.

Розповсюдження

Поширена по всій Україні. Росте у хвойних і листяних лісах у липні — листопаді, віддає перевагу злегка зволоженим, добре освітленим, не дуже моховитим та зі слабким трав'янистим покривом місцям. Зростає найчастіше сім'ями, рідко — одинично. У борах і субборах масово плодоносить у дощову погоду.

Опеньок несправжній

 — вид грибів схожий на їстівний, але менший за нього, тонший та без плівки. Шапка несправжнього опенька округло-плоска, сірчано-жовтого кольору, в центрі червонувата. Пластинки зеленувато-сірого кольору. М'якоть має гіркий смак. Росте групами на березових пеньках.

 

Про весняні опеньки (Armillariella mellea) можна сплутати з неправдивими опеньками, особливо з опеньки сірчано-жовтим (Hypholoma fasciculare). (Ви читаєте продовження статті про осінні опеньки .) Тому треба знати їх відмінні риси, щоб помилково не зрізати неїстівні гриби. Зустрівши в лісі опеньки, звертаємо увагу на наступні моменти:

На несправжні опеньки (опеньок сірчано-жовтий, Hypholoma fasciculare).

Колір капелюшка справжніх опеньків залежно від заселяти деревини може бути різний, від сіро-бурою і сіро-охристой до оливковою і медової. У будь-якому випадку це стриманий колір, на відміну від яскравої капелюшки помилкових опеньків. У молодих осінніх опеньків центр капелюшки покритий світлими лусочками, краї капелюшка світліше її серединки. У помилкових опеньків лусочок на капелюшку немає.

У опенька сірчано-жовтого капелюшок діаметром до 6 см, опукла в молодому віці, більш плоска в зрілому віці. Її колір яскраво-жовтий, в центрі червонуватий.

Колір і форма ніжки.

Ніжки справжніх опеньків коричневі, щільні, до 2 см в діаметрі, висотою до 10 см.У опенька сірчано-жовтого ніжки жовті, біля основи бурі, всередині порожні. Їх діаметр не досягає 1 см, довжина може доходити до 7 см.

Кільце на ніжці.

Плівка, що покриває пластинки молодих осінніх опеньків, з віком спадає з капелюшка і утворює на ніжці гриба кільце білуватого кольору. Наявність кільця на ніжці — головна відмінність їстівних опеньків від помилкових. У помилкових опеньків немає кільця на ніжці.

На опеньок справжній (осінній). Видно плоска капелюшок, світлі рідкісні пластинки і білувате кільце на ніжці, ніжка донизу злегка розширена.

Колір м’якоті і пластинок.

Різні пластинки і м’якоть грибів їстівних і неїстівних. У їстівних опеньків вони тілесно-білі, з віком темніють до коричнево-рожевого кольору, іноді з темними плямами. У опенька сірчано-жовтого пластинки і м’якоть жовті або оливкові.

Смак і запах м’якоті і пластинок.

Якщо спробувати на смак сиру м’якоть і пластинки осінніх опеньків, вони не здадуться гіркими, від них відчується приємний грибний аромат. У опенька сірчано-жовтого м’якоть і пластинки гіркого смаку, мають неприємний запах.

О́дуд

 (Upupa epops), місцеві назви: худотут, вудвуд, вудко, худко, одітут^{[Джерело?]} — невеликий яскраво забарвлений птах із довгим вузьким дзьобом і чубчиком, що розкривається у вигляді віяла. Широко поширений у південних і центральних областях Європи й Азії, а також майже на всій території Африки. Улюблене місця існування — відкрита місцевість з розрідженими чагарниками або деревами, така як савана, луки або пасовище. Також зустрічається в антропогенних ландшафтах, у фруктових садах і виноградниках. Обережний, але не полохливий — як правило, сторониться людей і відлітає при їх наближенні^[1]. Багато часу проводить на землі, полюючи на комах.

Це єдиний сучасний представник родини одудових (Upupidae), однієї з родин ряду одудоподібних (Upupiformes). Думки орнітологів про систематичне положення цього виду вельми різноманітні. Деякі вчені розглядають підвиди звичайного одуда як окремі види, а інші, за традицією, відносять одудів до рядусиворакшеподібних (Coraciiformes)^[2].

За даними Міжнародного союзу охорони природи, це досить численний вид. Не зважаючи на те, що загальна популяція одудів за останні роки зменшилася, її динаміка в наш час^[Коли?] не дозволяє розглядати цей вид як вразливий. У Червоному списку МСОП одуд має статус виду з найменшим ризиком 

Одуд — невеликий птах, 25-29 см завдовжки і з розмахом крил 44-48 см^[1]. Виділяється смугастим чорно-білим оперенням крил іхвоста, довгим тонким дзьобом і довгим чубчиком на голові, тому його легко відрізнити від інших птахів. Забарвлення голови, шиї і грудей, залежно від підвиду, варіює від рожевого до каштанового (на території Росії «глинисто-червонуватий»^[4]). Крила широкі, округлі, забарвлені контрастними чорними і білувато-жовтими смугами. Хвіст середньої довжини, чорний, з широкою білою перев'яззю посередині. Черевна частина тулуба рожево-руда, з чорнуватими повздовжніми смугами з боків. Чуб на голові оранжево-рудий, з чорними вершинами пір'я. Зазвичай чуб складений, проте при приземленні (у інший час рідко) птах розпускає його як віяло. Дзьоб завдовжки 4-5 см, злегка заломлений униз^[1]. Язик, на відміну від багатьох інших видів птахів, сильно редукований. Ноги свинцево-сірі, достатньо сильні, з короткими плеснами і тупими кігтями. Самці і самки зовні один від одного не відрізняються. Молоді птахи в цілому забарвлені в менш насичені тони, мають коротший дзьоб і Чуб.

ПоведінкаЗемлею одуд пересувається швидко і моторно, подібно до звичайного шпака. У разі раптової тривоги, коли немає можливості врятуватися втечею, може зачаїтися, притиснувшись до землі, розпластавши крила і хвіст і підвівши вгору дзьоб. Політ у одуда нешвидкий, нагадує пурхання метелика. Проте, він достатньо маневрений і хижим птахам рідко вдається схопити одуда в повітрі.

Ховрах

 (Spermophilus) — це рід ссавців з родини вивіркових (Sciuridae) ряду Мишоподібні (Muriformes) з надряду гризунів (Rodentia)

овжина тіла дорослих ховрахів від 18 до 22 см, маса до 300 г. Довжина хвоста становить від 4,6 до 7,4 см.

Голова становить близько 1/3 тіла ховраха. Спереду розташований заокруглений ніс світло-рожевого кольору. Під носом, на відстані 0.5-1.3 см є ротова порожнина, зі світло-рожевими губами. Вуса, що допомагають краще відчувати запах, мають довжину до 4-ох см, білого, або чорного кольорів. Очі чорного кольору. Вуха довжиною та шириною близько 1 см.

Поширення Населяють лісостеп і степ України, Казахстану, Приволжя та на Північному Кавказі. Також поширені від Сибіру до Північної Америки.

Харчування

Ховрахи живляться сочистими частинами степових рослин, цибулинами та насінням, завжди неподалік від нір. Деякі види споживають і комах: сарана, коників,жуків і гусінь. Роблять значні запаси їжі з насіння трав'янистих рослин і зерен хлібних злаків. У посушливу пору здатні робити переходи у пошуках їжі на 7-10 км.

Житло

Спосіб життя наземно-норовий; живуть колоніями, в норах, які викопують самі. Діаметр до 9 см при вході. Довжина нори і її устрій залежать від виду ховраха і конкретного ландшафту. На піщаних ґрунтах вони найбільш протяжні - до 15 м в довжину і 3 м в глибину; на щільніших глинистих ґрунтах рідко довше 5-7 м. Усередині нори зазвичай є гніздова камера, встелена сухою травою. Ховрашки відомі своєю звичкою при небезпеці вставати «стовпчиком» і видавати характерні свистячі звуки.

Розмноження

Гін у ховрахів зазвичай починається через кілька днів після пробудження зі сплячки. Самка приносить 1 виводок на рік. Число дитинчат в ньому коливається від 2 до 12. Тривалість вагітності приблизно 23-28 днів. Годує молоком. Самець тим часом приносить їжу самиці.

Сплячка

На осінь та зиму вхід до нори тварини забивають землею і впадають у сплячку. Під час сплячки їжі не вживають. У цьому стані температура тіла ховраха може понижуватись до +1°, +2 °C. Серце б'ється від 5-ти ударів на хвилину. Такий стан ховрахи можуть переживати до 6-ти місяців. Сплячка може тривати і до 9-ти місяців. За час сплячки, ховрахи втрачають до половини своєї маси. Прокидаються навесні, після чого температура тіла зігрівається до 40 °C.

Махаон (комаха)

Косатець Махаон (Papilio machaon) — метелик родини косатцевих. Напевне, найвідоміший метелик України завдяки своєму яскравому забарвленню та великим розмірам (розмах крил досягає 8 см).

Ареал

Широко поширений вид. Населяє всю континентальну Європу від морів Північного Льодовитого океану до узбережжя Чорного моря і Кавказу, в Англії мешкає тільки в графстві Норфолк. Зустрічається в Азії (включаючи тропіки), Північній Африці й Північній Америці. В горах Європи піднімається до висоти 2000 м над рівнем моря (Альпи), в Азії — до 4500 м (Тибет). На півдні Європи, в Азії та Африці має три генерації за рік. В помірному кліматі, у тому числі вУкраїні, — дві, а в північній частині ареалу та в горах — лише одну генерацію на рік.

Спосіб життя

Косатці Махаон літають в травні-червні і в липні-серпні (іноді й у вересні) на польових дорогах, узліссях, луках, в садах і на клумбах в міських парках (період лету може коливатися залежно від погодних умов). Гусінь живиться рослинами родини Зонтичні та Айстрові. Гусінь молодших стадій за забарвленням схожа на пташині екскременти, що захищає її від поїдання птахами. Доросла гусінь яскраво забарвлена: зелена, з чорними поперечними смужками і червоними крапками. При збудженні позаду голови висуваються назовні дві довгі оранжево-червоні ріжки, що в стані спокою втягнені в тіло. Вони виділяють ароматичні речовини, що відлякують мурашок і птахів.

Розмноження

До середини літа гусінь стає товстою, неповороткою, майже не їсть. Вона прикріпляється до стебла і повисає головою вниз. Через деякий час вона перетворюється на лялечку. Лялечка махаона звичайно зелена або бура, зимує. Весною, в кінці квітня — початку травня з'являється метелик. Махаон зимує на стадії лялечки, ховаючись у землю, а гусінь не зимуючих генерацій заляльковуються на кормовій рослині.

Через своє яскраве забарвлення та великі розміри, вид часто потрапляє до ентомологічних колекцій. Саме через це його внесено до Червоної книги України. Щоправда, слід зазначити, що чисельність популяції махаона в Україні невелика через природні умови (в теплішому кліматі вид має дуже велику чисельність).

Цікаві факти

Махаон названий шведським натуралістом Карлом Ліннеєм на честь лікаря-хірурга, сина Асклепія і Епіони, що брав участь в поході греків на Трою під часТроянської війни (1194 до н. е. — 1184 до н. е.)

Бронзівка золотиста або бронзівка ​​звичайна

 (Cetonia aurata) — вид жуків з підродини бронзівок у складі родини пластинчастовусих.

 

Відносно великі жуки довжиною до 23 мм. Різноманітність у забарвленні дуже велика. Відомо 7 підвидів, які розрізняються ареалом, скульптурою покривів тіла і забарвленням. У свою чергу, усередині цих підвидів виділяють безліч так званих аберацій, які відрізняються один від одного забарвленням і наявністю або відсутністю волосків на певних ділянках тіла .

Золотиста бронзівка ​​широко поширена по всій Євразії за винятком гірських регіонів, а також пустель. У межах свого ареалу це звичайний, поширений вид. Харчується квітками диких і культурних рослин, у тому числі фруктових дерев. Незважаючи на це, жуки не здатні серйозно нашкодити садівництву. Садівники можуть не боятися їх.

Опис

Довжина тіла 14-22,5 мм, ширина 9-11,3 мм. Тіло жуків довгасто-овальне, слабо опукле, досить широке. У більшості особин воно ззаду дещо звужене . Верх тіла здебільшого у волосках, рідше — голий. Забарвлення мінливе.

Вусики чорні. Попереду лиштва злегка розширена. Передні кути лиштви широко закруглені і трохи підняті. Посередині лиштви є досить глибока округло-трикутна виїмка. На боках по всій довжині лиштви є підняті тупі ребра. Іншу частину голови покривають більш густі і глибокі точки, ніж на наличнику. Посередині голови є більш менш сильний поздовжній кільця. З голови стирчать білі волоски.

Ноги в густих точках, зморшках і поздовжніх смугах. Передні гомілки з трьома зубцями, з яких середній наближений до вершини. Середні і задні гомілки посередині зовнішнього краю з зубцем, з двома нормальними вершинними шпорами. Передні і середні лапки трохи довше гомілок, задні такої ж довжини, як гомілки .

Поширення

Золотиста бронзівка ​​поширена по всій Євразії, за винятком гірських регіонів і пустель . Зустрічається від півдня Скандинавського півострова і Великобританії по всій Європі, до крайнього півдня Піренейського, Апеннінського та Балканського півостровів, на островах Середземного моря — Балеарських, Корсиці, Сардинії, Сицилії, Криті, по всій Малій Азії, в Передній Азії і уздовж Джунгарського Алатау і Тянь-Шаню вид проникає в Середню Азію, на півдні — до Північного Таджикистану . Починаючи від дельти Волги південна межа ареалу йде до Індерського озера, по верховинам Емби, північно-східного краю Аральського моря, далі по річці Сир-Дар'ї, звідки до Самарканду, потім до верхів'їв річки Кунгес. Звідси вона проходить через північно-західну і північну Монголію до Улан-Батора.